TonyState

Компанія Bevshots у далекому 2009 році здійснила фотографування крапель алкоголю під мікроскопом у хімічній лабораторії Florida State University.Деякі алкогольні напої містять часточки фруктів, що містять лимонну кислоту та сахарозу. Вони і є причиною різнобарвних візерунків.

Текіла:

Горілка:

Віскі:

Розе:

Шампанське:

Джинтонік:

Брюс Лі - легенда, життєва філософія якої заставляє переглянути твій світогляд. Книга "Дракона" Tao of Jeet Kune Do містить те, що в еру філософії погоні за примарним лідерством та необхідністю змінювати цей світ, не вкладається в голові.
Час удару Лі з вільного стану становив 0,05 секунди, а камери з кадруванням 24 к/c часто не могли фіксувати їх. Він збивав з ніг 200-кілограмового опонента доторкнувшись лише кистю, а зернятка рису ловив на льоту паличками для їжі. А ще він вивів такі основні заповіді:

Правило №1.
Працюй!

Правило №2.
Працюй більше!!

Правило №3.
Працюй ще більше!!!

Ти ще досі тут?!

Йди працюй!

Курва, понавчались в тих фейсбуках сидіти...

Я не маю права скаржитись, тому просто зроблю свої висновки і буду рухатись далі. А пишу тут не тому що я довіряю людям. Швидше, бо в мене проблеми з пам'яттю. Людям ж, навпаки, не вірю. Цього року я почав ще й недолюблювати людей. Українців. І це перший мій висновок за рік. Українці, здебільшого, ліниві, не здатні мислити самостійно. Це люди з комплексом меншовартості, який в спектральній площині починається десь від незнання іноземної мови, закінчується відсутністю копійчини. Нехай у нас є невикорінне почуття патріотизму, на одному ньому далеко не заїдеш. Краще сидіти на одному місці і критикувати всіх і все. Можна в фейсбуку підписатись на т.з. депутатів і думати, що лайком ти вершиш долю цілого соціуму. Можна просто завше нити в соцмережах. В будь-якому випадку, українців не вистачає на більше. Саме тому вони знатні #зрада - поціновувачі. І це не стосується лише віртуалізації. У реальному житті все ще гірше.

Другий мій висновок полягає у тому, що наша нація не здатна розвиватись самостійно-еволюціонувати. Називайте нас якомога пафосніше, ярликуйте нас якомога англійськіше. Це не продасть нас. Українці паскудні. Вони-нація аутсорцерів. Постійних найманих працівників, які за долар здатні маму рідну продати.
Звичайно, Ви обурились читаючи це. Чому я заганяю всіх під одну хвилю?! Як так?! Що за узагальнення?! Але якщо у Вас виникає така думка, то Ви читаєте цей пост на півдорозі за кордон, або вже там)))
Українцям потрібно тирана. Розумного, некорумпованого. А такого нема. І не знайдеться. Тут або те, або інше. Признатись чесно, бачив я особисто як творяться політичні партії без одноосібного лідера і без олігарха...Цей рік запам'ятається мені тим. А ніяк вони не творяться. Бо питання фінансів зводить будь-яку ініціативу нанівець. Гроші=залежність. Амінь. Нам потрібно когось/щось здатного копнути кожного під дупу. І якщо це не теперішні події, то гріш-нам ціна.

Третій мій висновок за рік: цінуйте друзів! Це, можливо, все, що залишиться Вам після Вашого краху. А він неминучий. Бо кожен крах-це шлях до під'йому! Не вірте східним мудрецям! Тут Ви або успішні, або ніхто! Краще бути успішним! Тому навчіться робити щось з 100%вою віддачею, і робіть! А друзі повинні бути поруч і завжди підтримати. Інакше навіщо вони носять таке горде знамено?! Завжди є хтось, хто надихає і підтримує, тоді і з'являється підтвердження мети: це потрібно не лише тобі! Роби! Вперед! Дряпайся як навіжений, досягай вершин!
Так вже трапилось, що cправжні друзі мені завжди помагають і віддають свої часові, мисленнєві, матеріальні ресурси задля реалізації придуманих мною причуд. Безмежно вдячний і ціную, хай інколи і не вдається виразити вдячність...Справжні друзі повинні розраховувати на повну віддачу, тож хай знають: я завжди радий!!!

Цей монолог видатного українсь­кого філософа записувався минулого року, в кінці травня. Давно не впливали так на мене публікації у ЗМІ, тому саме цю статтю я викладаю тут.

Роздуми Сергія Борисовича Кримського, останні думки, озвучені ним:

Людину потрібно зрозуміти. Ми всі пережили дуже важливу і рідкісну подію — зміну тисячоліть. Рідко буває, щоб люди жили в двох тисячоліттях. Декретом XXI століття є ідея святості особистості та ідея діалогу. Як недавно заявив Ватикан: «Якщо ти кажеш, що правий, а хтось інший неправий, то це вже початок тоталітаризму». Діалог цікавий саме тим, що він ставить завдання доказати не те, що твій опонент неправий, а довести, що ми обоє належимо до деякої третьої царини істини, яка і є для нас верховною цінністю.
Людину потрібно зрозуміти. А це означає, що її треба прилучити до власного досвіду, до самого себе. Це особливий стан, коли ви ставитеся до людини, як до частини самого себе. Дуже важливий педагогічний висновок зробив Гете: «Якщо ви будете ставитися до людини, як до такої, якою вона є насправді, то вона стане гіршою, ніж вона є. А якщо будете ставитися до неї, як до такої, якою вона повинна бути, то вона стане такою, якою може бути». Це особливий педагогічний напрям, який виходить з ідеї святості особистості.
Людина в своєму житті проходить найдовший шлях — шлях до самої себе. Сучасна психологія стверджує, що лише 5% людей знають щось про самих себе, а в античності взагалі вважали, що про себе можуть знати лише боги. І тут виникає цікавий аспект: особистістю є не тільки індивід, тобто якась фізична особа, особистістю є насамперед нація. Кожна нація є неповторною. Нація — це історична особистість. Етнос перетворюється на націю тоді, коли стає суб’єктом історичного розвитку. І Україна саме в XVII столітті, коли формується українська нація, стає суб’єктом світової історії. Козаки були головною військовою силою Європи в захисті проти турків. Майже при всіх європейських дворах в якості військової сили і охорони були козаки.
У мене є прижиттєве видання Вольтера «Козаки при дворі Людовіка XIV». І хоча цей твір не перекладався, та моя дружина добре французьку знала. Вона й допомогла прочитати. Так от, якось Людовіку донесли, що козаки випивають, гуляють і взагалі багато собі дозволяють, що пора привести їх до норми. І тоді французький король влаштував змагання для всіх військових, що були при його дворі. Найвправнішими вояками виявилися козаки. Вона завоювали всі перші місця! В результаті їх залишили в спокої і дозволили жити так, як вони хотіли…
У нас модно зараз казати: «Ось економіка виведе нас із всіх криз…». Я нічого не маю проти економіки, але в жодну епоху, в жодній країні нація не виходила з кризи завдяки виключно економічним чинникам. Лише завдяки культурі, релігії, ідеї державності та національних інте­ресів. Дивіться: XIV століття, найстрашніша епоха в історії Європи, чорна смерть (чума) викосила половину її населення, повсюди страшна продовольча криза — немає хліба… Чим відповідає людство? Ренесан­сом! Небаченим підйомом культури! Те ж саме і в Україні після війн Бог­дана Хмельницького. З Руїни як виходять? Організовується Києво-Мо­гилянська академія. В освіті здійс­нюється перехід на латину (її навіть в сільських школах викладають!). Коли до Тараса Бульби приїжджають сини з Києва, він каже: «І я Го­рація читав в оригіналі». У Котля­ревського інколи важко відрізнити, де українська мова, а де латина. От послухайте: «Енеус ностер магнус панус і славний Троянорум князь блукав по світу, як циганус, ад те, о рекс, прислав нунк нас». Перехід на латину насправді був переходом на загальноєвропейську мову культури. І саме тоді набуває поширення концепція Феофана Прокоповича про синтез західно-європейської культури і слов’янської (потім цією ідеєю скористався Петро I). Колишній чеський президент Гавел висловився таким чином: «За сталінської диктатури ми сиділи в клітках, нас випустили — і ми опинилися в джунглях». Як подолати оці джунглі? Лише високою духовністю. Духовність я розумію не лише як розвій культури.



Віра тут розуміється не лише в релігійному сенсі. Була така росіянка, що емігрувала у Францію, її звали мати Марія. Вона зараз дуже відома. Її сини воювали з німцями і загинули. Вона теж воювала, її посадили в Освенцім. Замість однієї молодої жінки Марія пішла в крематорій. Добровільно. Сьогодні багато хто вважає її святою… Так от вона казала: «Є два способи жити. Перший — ходити по твердому грунті. Тоді можна щось планувати, розраховувати… А другий спосіб — ходити по воді. Тобто вже не планувати, не передбачати і не очікувати, тут можливо тільки вірити. Тому що мить зневіри — і ти ідеш під воду!». Ось в такому розумінні віра.
А надія — це спосіб бачити себе в дзеркалі майбутнього. Апостол Павло писав, що найстрашніший смертельний гріх — це втратити надію. Він писав: «над надією надія». А Леся Українка повторювала: «Без надії сподіваюсь».
І третя основа — це любов. Людина завжди виходить зі своїх егоїстичних інтересів, вона не може вистрибнути з самої себе. І це не є недолік — така її природа. Вона інакше не може. Єдиний спосіб вийти за межі самого себе — це любов. Тому що любов — це завжди пошук абсолютного центра за межами самого себе. Як писав Соловйов, «любов існує не лише для продовження роду, хоча вона і освячує його, це — спосіб розвитку особистості людської».
Архетипи української нації Коли ми говоримо про націю, то тут потрібен дуже точний науковий аналіз, котрий має базуватися на тому, що я називаю архетипами. Архетипи — це наскрізні символічні структури, які є на всіх етапах розвитку тієї чи іншої нації, від початку і до нашого часу. Вони прокреслюють шлях вперед. Якщо говорити про архетипи української нації, то це насамперед кардіоцентризм, тобто філософія серця. Вся аргументація персонажів і героїв української історії базується на аргументах серця. Саме серце розглядається П.Кулішем, як джерело національної ідеї, як джерело премудрості Божої. Премудрість Божа іде тільки через серце людини. Ця аргументація спостерігається ще в «Слові о полку Ігоревім». Князь Ігор перед тим, як здійснити свій похід, «нагострив мужністю серце». Аргументація філософії серця була постійною в українській літературі, духовності, менталітеті. І це є архетип, тобто наскрізна символічна структура. Ще однією такою структурою є ідея софійності. У греків ідея мудрості була пов’язана з Логосом, з головою. В українській ментальності мудрість зв’язана не тільки з головою, є ще й мудрість самих речей. Ця мудрість речей і зветься софійністю. Православна релігія — теїстична, в її центрі не субстанція, не енергія, не якась матеріальна основа, як, скажімо, у індусів, а особистість Бога. Бог є особистістю православ’я, такою ж особистістю, як кожен із нас. Він має біографію (Євангеліє). Він має характер. Скажімо, Ісус плакав, але ніколи не сміявся. Але якщо Бог особистість, а не субстанція і не енергія, то, в такому разі, як Його зв’язати зі світом? Тоді й згадали про античну концепцію софійності. Виходили з тієї ідеї, що речі і світ — це текст Бога. Це Божі слова, якими були створені усі ці речі. Вони зберегли інформацію про Боже слово. Тому вивчення речей зовнішнього світу прилучає нас до Божествен­ної мудрості. Цей світ є книгою Бога, мовою Бога. І треба тільки зуміти дійти до цих божественних смислів. Звідси й така дуже рідкісна (відмінна від інших націй) наша особливість. Всі народи обожнюють зовнішній світ і природу. В Україні інакше. Зовнішній світ і природа акомпанують людині, відповідають на її запити, на її бажання, на її молитву. Пам’ятаєте, пролог до «Гайдамаків» Шевченка? Заспіваю, — море грає, Вітер повіває, Степ чорніє, і могила З вітром розмовляє. Заспіваю,— розвернулась Висока могила… Тобто світ відповідає людині. А у Лесі Українки Мавка, тобто сила природи, взагалі закохується в людину!.. Як відомо, грішним світ роблять люди. Кант стверджує, що чиста совість — це вигадка диявола. Тому що ми живемо в грішному світі і на кожному кроці вимушені робити якісь компроміси. І думати при цьому, що в тебе чиста совість — це забувати про те, що ми живемо в грішному світі. Християнство виробило віртуозну техніку визнання власної провини, признання власної гріховності. Отож, людина — гріховна. Христос засудив фарисея, який зовсім не мав гріхів. Засудив за те, що він не ніс відповідальності за гріхи інших людей. Християнство прощає гріхи, але не прощає безгрішності. Адже в такому разі людина впадає в найтяжчий гріх — гріх гордині. В християнстві навіть думки можуть бути грішними. Так що властива для українського менталітету ідея софійності цілком християнська. Ще однією особливістю українського менталітету є розуміння слова, як духовної зброї. В XVII столітті видатний український релігійний і громадський діяч Лазар Баранович пише книгу «Меч духовний», де порівнює слово з козацькою шаблею. Слово розумілося як зброя, більше того — відбувалося освячення слова, як духовної батьківщини. Обожнення слова спостерігається на всіх етапах української історії. Це також архетип. Шевченко їде в заслання, беручи з собою рідну мову. Таким чином він Батьківщину з собою носить. І він створює молитву слова: Пошли мені святеє слово, Святої правди голос новий! І слово розумом святим І оживи, і просвіти! (…) Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило, І на Украйні понеслось, І на Україні святилось Те слово, божеє кадило, Кадило істини. Амінь. Це молитва слова. Мова — не лише спосіб спілкування, це, насамперед, форма культури, якою ми живемо, це спосіб мислення. А значить — і спосіб діяння. Уже в Київській Русі була мова, схожа на нашу… Академік Булаховсь­кий, видатний мовознавець, провів експеримент. Він проаналізував помилки в написах старо­слов’янською мовою періоду Київсь­кої Русі і довів, що їх могли зробити тільки люди, які мислили українською. Мова не виникає менш, ніж за 500 років. Кажуть, що Шевченко створив українську мову. Це ж не так! Уже Котляревський писав українською!.. Це така ж дурниця, як і те, що українська культура селянська. Українці є чи не єдиною нацією, яка витримала натиск степу. Навіть китайці його не витримали. Україну називали Гайдарикою, країною городів, себто міст. Чому? Витримати натиск степу могли тільки укріплені міста-фортеці. Українська культура народжувалася в містах.
Про кілька умов щастя Вище ми казали про високу духовність, яка базується на вірі, надії й любові. Але не тільки на цьому. 
Пам’ятаєте знамениту актрису Любов Орлову? У неї було все: і любов, і гроші, і слава! Але актриса себе так і не реалізувала. Коли Орлова пішла працювати в московський театр ім. Моссовєта, то виявилося, що в ній загинула геніальна драматична акторка. Протягом усього життя вона грала ролі, на які сьогодні соромно дивитися… Так у її житті що було: щастя чи нещастя? Колись люди жили в середньому 50 років. За цей час людина народжувала дітей і ставила їх на ноги. Тобто вирішувала всі свої зав­дання, після чого помирала. Вона свою місію виконала. Сьогодні середній вік 75 з лишнім років. І тому постає питання про смисл життя. Чи до тієї стіни була драбина поставлена? Може в мені великий актор сидів, а я все життя бухгалтером працював… Своє призначення не так легко визначити. Як правило, це хтось інший повинен побачити. Між поразкою і перемогою Винниченко писав, що без брому українську історію читати неможливо. Це й дійсно так. Але, попри все, українці знайшли щось середнє між поразкою і перемогою. Це — залишатися непереможеними. Щоб не було. Веллінгтон, що переміг Наполеона під Ватерлоо, сказав, що після поразки найгірше — це перемога. Тому що тоді людина впевнюється навіть у своїх недоліках. Я ж переміг! Перемога все спише. Переможців не судять. І бачимо: Японія і Німеччина, що зазнали поразки і критично оцінили свою історію, вийшли зараз на передній план, а ми, завдяки «великій» перемозі, залишилися далеко позаду… Це ж була варварська перемога, коли на кожного загиблого німця припадало по десять наших. Це ж скіфське ведення війни… 40 мільйонів загиблих людей, ви можете собі уявити?! Так от, українці знайшли третє: залишатися непереможеними. Почитайте «Слово о полку Ігоревім». Князь Ігор зазнав нищівної поразки. Загинуло все військо, його самого в полон взяли… Але коли він утік, готські діви співали за Дунаєм і всі гради веселилися. Бо все ж таки він виконав свою клятву. Він поклявся Божій матері, що не змінить віри, що втече з полону й організує нове військо. Він залишився непереможеним. І це оспівується в «Слові…». Українці мають такий масив історичного досвіду, який мають хіба що римляни та греки. Це ж тисяча років української історії і культури! Починаючи з Київської Русі… Греки можуть бути переможені? Чи римляни? Вони назавжди ввійшли в героїчну історію людства. Після «Іліади» і перемоги над Троєю наступає «Одіссея», тобто освоєння світової культури. Це настільки великий масив історичного досвіду… Можна тягнути коріння з сивої давнини. От кажуть про Трипілля. Але ж трипільці — це не українці. Це середземноморська раса… Якось я запитав у антропологів: «Як же вони виглядали, ці трипільці?». І вони мені сказали: «Ти дивився фільми Рязанова? Там є акторка Лія Ахеджа­кова. Так вона типова трипілька». Саме так виглядали трипільці: маленькі, чорняві, худенькі… Це не українці. Але наше коріння там…

Джерело: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/za_mezheyu_schastya_i_neschastya.html