Відголос війни

0 Comments

Його звали Йозеф. Його мама була етнічню українкою, тато - чехом.

Він ніколи не любив все, що пов'язане з Німеччиною. Відколи змінилась влада він допомагав людям. Кому переховуватись, кому годувати дітей. Жертвував всім, ставив на ваги найцінніше. Війна стала сенсом його існування, як і всього тогочасного світу. Його не виховували в моральному суспільстві, його не вчили кращі вчителі. У час війни це все стає другорядним. На перший план, крізь марлеву пов'язку подій, просочується істинна душа. Людина, якою вона є.

У лютому 1943 йому виповнилось 17 років. Тоді ж у квітні його забрали в Освенцім.

Аушвіц ІІ.

Жахіття закінчилось не розпочавшись. Він пройшов дорогою, яка дарувала надію, і завершилась миттєвим проваллям життя.

Пройшло багато років. А символи нелюдської жорстокості продовжують нагадувати про себе химерними руїнами. Безлюдні острівці колишніх місць існування та знущань пронизують жахітливим духом.

Мільйони людей знищені та закатовані тими, хто піддався впливу, психічних виродків, які самі не заслуговують на життя.

"Ніколи знову",- гласить українська агітка цього року.

"Завше пам'ятатимемо",- кричить душа.