Емігруй, або помри

0 Comments

Це не про способи виїзду за кордон, не про можливості кар’єрного росту в Євросоюзі, не про виживання в Україні.

Це про те, чому 80% моїх знайомих і добрий десяток друзів хочуть виїхати з Батьківщини. І виїхати не в туристичну подорож. А зібрати найцінніше і залишитись там назавжди.

Ми могли б їх назвати несвідомими, неуками, тощо. Якщо можна так назвати осіб із вищими (а подекуди двома) освітами, осіб, які пройшли Майдани і виховані в дусі патріотизму. Усі шукають можливості виїхати подалі, при тому, що немає значення країна(від Польщі до Океанії), спосіб виїзду.

Таке бажання зумовлене навіть не «Одіссеєю», чи «Їж, молись, люби», мейнстрімом ведення блогів про подорожі, ачи глобалізацією. Це цілком природне бажання вижити. Банально вижити та подарувати дітям шанс на життя в іншому світі. Світі, де є впевненість у сьогоднішньому дні. Світі, де державний службовець не вимататиме хабаря. Світі, де ти зможеш звернутись у правоохоронні органи з заявою про таку вимогу службовця. Світі, де правоохоронні органи будуть розглядати такі заяви, а не відбирати в бабусь біля метро 50 грн. за можливість продати молоко. Світі, де бабусі не повинні продавати молоко. Світі іншому, створеному не нами і не для нас.

І я не можу засуджувати цих людей.

Давайте просто виділимо причини, чому виїхати зараз-найрозумніше, що може зробити кожен з нас.

Політика. Брудна, паскудна, противна політика. Як явище. Зовнішня та внутрішня. І її основні суб’єкти. Політика завжди була такою. Але в Україні вона особливо збочилась. Вона стала такою хворою, як та повія на виїзді з мегаполісу, яку десятки років гвалтували дяді на Мерседесах.

Люди. У моменти відчаю вкотре переконуюсь, що українці- егоїсти. Так, ми душевні, так, ми можемо порадіти чи поспівчувати, так, ми войовничі. Ми живемо в одному селі, але тільки-но виникає загроза тотальної пожежі-кожен облиє свою хату холодною водою, вичерпуючи з загальної криниці. На всякий випадок. Так безпечніше. А хата сусіда нехай горить.

Бідність. Можливо, поведінка багатьох зумовлена саме ціє причиною. Не маючи коштів на кусок хліба, тобі не до політики і не до блага інших. Наші діди придумали приказку: «Бідний-бо дурний». Це єдине пояснення, яке не потребує додаткових коментарів.

Класична класовість. Тут все просто: або ти багатий, або ти на межі виживання.

Стереотипність мислення. Ми живемо нав’язаними стереотипами. Стереотипами, які формуються ще в шкільні роки. Все життя нас переслідують стереотипи чиєїсь успішності, чиєїсь зовнішності, чийогось способу мислення. Нас не навчили бути собою. Нас навчили бути. Існувати.

Ізоляція. Незважаючи на те, що нам доступні такі засоби як Інтернет, міжнародне телебачення, міжнародна телефонія, ми-закрита країна. Ми живемо в закритому соціумі із викривленою системою цінностей, а попадаючи у середовище «простіше» та комфортніше, втрачаєм голову.

Втома. Ми втомились. Якшо є можливість прокинутись у країні без війни, без незрозумілого курсу та без хамовитих людей, то чому б не використати цей шанс.

«Змінюй щось. Ломай систему. Борись.»

Це можливо. Навіть з повільно деградуючими чиновниками, тотальною корупцією, та зневірою до державного апарату. Але давайте цим будуть займатись люди, які вірять у світле майбутнє, які готові пожертвувати всім, аби змінити щось. Є можливість виїхати-так буде краще. Для всіх. Давайте, виїдуть всі, хто хоче, просто дамо їм шанс. Вони повернуться. Рідна земля зробить своє. А зміною країни займуся я.